Для батьків

12.04.17 р. проведено батьківський всеобуч: "Спільно вирішуємо конфлікти та попереджаєм суїцидальні тенденції". На заході батьки мали можливість пройти анонімне анкетування, подивитися відеофільм "Синій кит. Небезпека соціальних мереж" та ознайомитись із методами профілактики інтернет-залежності та суїциду. 

_____________________________________________________________________

Де згода у сімействі, де мир і тишина,
щасливії там люди, блаженна сторона.
                            І. П. Котляревський

Дитина через свою залежність не протистоїть дорослому, а, насамперед, навчається пристосовуватися до нього як до природної умови існування. Коли ж дитина починає заявляти про своє«Я», коли вона починає протиставляти себе іншим, стверджуючи «Я сам!», «Я буду!», «Я не буду!», «Я хочу!», «Я не хочу», дорослі, природно, перебудовуються і наближають стиль спілкування з дитиною до дорослої поведінки. Звичайно, це відбувається поступово, після появи «самостійності» дитини і її окремих проявів, які свідчать про виникнення змін у спілкуванні. Через емоційне спілкування і наслідування дитина набуває навичок та вмінь поведінки в суспільстві – соціалізується. Авторитарний стиль, який передбачає жорстке керівництво, придушення ініціативи і примус, знаходить собі виправдання в необхідності підпорядкувати дитину шкільній дисципліні. Крик і фізичні покарання є типовою формою, яка виявляє владу дорослого над дитиною. При цьому не виключається любов до дитини, яка може виражатися досить експресивно. У таких сім'ях виростають або невпевнені в собі, невротизовані люди, або агресивні і авторитарні - схожі на своїх батьків. У школі ці риси особистості проявляються вже у стосунках з однолітками. Ліберально-потуральний стиль передбачає спілкування з дитиною на основі принципу вседозволеності. Така дитина не знає інших стосунків, крім утвердження себе через вимоги «Дай!»,«Мені!»,«Хочу!», демонстровані образи тощо.      

Потуральність призводить до того, що вона не може розвиватися в соціально зрілу особистість.Тут відсутнє головне, що необхідно для правильного соціального розвитку дитини, - розуміння слова «потрібно».У такій сім'ї формується незадоволений оточуючими людьми егоїст, який не вміє вступати в нормальні взаємостосунки з іншими людьми, - він конфліктний і неслухняний. Дитина з такої сім'ї приречена на невдачу в спілкуванні - адже її не привчили поступатися, підпорядковувати свої бажання спільним цілям. її соціальний егоцентризм не дає можливості нормально оволодівати соціальним простором людських стосунків. Одним з варіантів ліберально-потурального стилю в сім'ї є гіперопіка.

 Гіперопікаючий стиль з самого початку позбавляє дитину самостійності в фізичному, психічному і соціальному розвитку. В цьому випадку сім'я повністю фіксує свою увагу на дитині: через можливу загрозу нещасного випадку або тяжкої хвороби; через прагнення компенсувати свої невдачі майбутніми успіхами дитини; через оцінки своєї дитини як вундеркінда тощо. У такій сім'ї батьки розчиняються в дитині, присвячують їй все своє життя. Така дитина постійно прислуховується до своїх відчуттів: чи не болить що-небудь? Зменшено-ласкаві назви частин свого тіла ще довго залишаться в її лексиконі і будуть викликати іронічне ставлення однолітків. А інфантильна і залежна поведінка позбавить її можливості спілкуватися з ними на рівних. Вона займе підлеглу позицію, знайшовши собі покровителя серед однокласників. Ціннісне ставлення до дитини,відповідальністю за неї - найефективніший демократичний стиль виховання. Дитині висловлюють любов і доброзичливість, з нею граються і розмовляють на теми, що її цікавлять. Вона знає, що таке "потрібно", і вміє дисциплінувати себе. У такій сім'ї росте повноцінна людина з почуттям власної гідності і відповідальності за близьких.У школі дитина з такої сім'ї швидко набуває самостійності, вона вміє будувати стосунки з однокласниками, зберігаючи почуття власної гідності і знає, що таке дисципліна. Перелічені стилі спілкування в сім'ї при всіх відмінностях мають спільну рису - батьки небайдужі до своїх дітей. Вони люблять своїх дітей, а стиль виховання часто є спадкоємним, що передається в сім'ї з покоління в покоління. Лише сім'я, що має здатність до рефлексії на особливості дитини, свідомо шукає найефективніший стиль її індивідуального виховання.

Аналіз стилів виховання буде неповним, якщо не вказати ще один стиль, який зовсім неспрямований на виховання. Йдеться про відчужені стосунки в сім'ї. Відчужений стиль стосунків передбачає глибоку байдужість дорослих до особистості дитини. У такій сім'ї батьки або "не бачать" своєї дитини, або активно уникають спілкування з нею і тримають її на віддалі (психологічна дистанція). Незацікавленість батьків розвитком і внутрішнім життям дитини роблять її самотньою, нещасною. Пізніше у неї виникає відчужене ставлення до людей або агресивність.У школі дитина виявляє невпевненість у собі, невротичність, вона відчуває труднощі у взаємостосунках з однолітками. В реальному житті все набагато складніше, в сім'ї можуть бути представлені одночасно кілька стилів ставлення до дитини: батько, мати, бабусі і дідусі можуть конфліктувати один з одним, відстоюючи кожен свій стиль.

Крім стилів стосунків, звернених безпосередньо до дитини, на її виховання впливає стиль взаємостосунків дорослих членів сім'ї. У зв'язку з цим серйозною соціальною проблемою є агресивні стосунки в сім'ї, коли агресія спрямована на кожного її члена. Причин жорстокості багато: психічна неврівноваженість дорослих; їх загальна незадоволеність життям, сімейними стосунками, службовим статусом; відсутність взаємного кохання між подружжям, їх алкогольна та наркотична залежність; просто відсутність культури; зради. Бійки, агресія матері, дитини - ось основне тло життя агресивної сім'ї. Внутрішньо-сімейна агресія провокує формування агресивного типу особистості дитини. Вона привчається забезпечувати собі місце під сонцем вживанням нецензурних слів, кулаками, агресивними нападками, садистськими виходами. Така дитина не вміє пристосовуватися до нормативних вимог, вона не бажає підпорядковуватися правилам поведінки в громадських місцях. .Таким чином, простеживши умови життя дитини в сім'ї, можна прогнозувати особливості її розвитку.

Справжнє родинне виховання.

Поведінка дитини не є засобом реагування на подразники та ситуації. Вона запускається внутрішнім станом тіла та душі. Пригадаємо один із постулатів ідеї спорідненої праці Григорія Сковороди: «Схильність, бажання, задоволення, природа, сила Божа, Бог – це одне й теж». Не можна змушувати дитину робити те, що суперечить її природі. Відомий генетик, лауреат Нобелівської премії Франсуа Якоба звертає нашу батьківську увагу на те, що людина запрограмована природою тільки на здатність навчатися бути людиною.

Тільки батьки можуть втілити в життя родини основний закон: виховання лише тоді ефективне, коли його не видно. Тільки в сім’ї живуть усі за нормами цієї родини, поступово переймаючи цей стиль життя. На його основі формуються власні цінності дитини, саме духовне життя, а не рівень достатку грає визначальну роль. Варто відрізняти поняття « рівень життя» та «рівень споживання».

На превеликий жаль, висока культура почуттів не передається генетично. Її необхідно виховувати у дітей. І основою такого виховання є культивація відчуття сорому та плекання співчутливості. Цю культуру переживання забезпечує свідомість. 

Дуже важливі умови виховання дитини в дошкільному віці( 5-6 років).В ці роки формується творчість і не тільки обдарованість до певної діяльності, а й загальна обдарованість як психологічна засада власної культури. Якби ми не використовували можливість удосконалення власної поведінки і культури, а послуговувались тільки інстинктами то ми б не змогли розвиватися як люди. Слід уважно прислухатися до дитини, побачити своєрідність власної дитини – і дати її можливість стати собою.

Мінливість настрою властивий усім:балакучим дітям гумористам, життєрадісним, душевним, сором’язливим та практичним, настирливим та впертим, капризним і комунікабельним ,невибагливим – усім. Це – об’єктивний психоемоційний феномен. Небезпека виникає як тривале застрягання на полюсах:радість - смуток чи збудженість –студеність. Тоді цей стан набуває рис гіпоманіакальності,чи репресивності, чи відлюдкуватості. Оце – небезпека для психічного й фізичного здоров’я.Тому так важливо вчасно побачити й прийти на допомогу. І мало тут лише прозорливості, необхідно мати постійний контакт з дитиною. Якщо ваша дитина знає, що ви здатні її вислухати, що не почує від вас оціночних суджень то ви вчасно відреагуєте на ситуацію, що сталася з вашою дитиною

А щоб дитина була господарем власної долі, пізнавайте світ разом з дитиною. Недарма філософ стверджував: пізнаючи світ, я живу. Розвиток – це саморух. І, навздогін,саме головне:люди часто шукають щастя де-небудь, замість того, щоб знайти його в собі. Ви будете мудрими, якщо  дитина зможе  це збагнути .